Закрити

  Авторизація

Логін
Пароль
Запам'ятати на 2 тижні?

Забули пароль?
Якщо ви незареєстровані, пройдіть реєстрацію
Останні новини
Останні новини
Споживання електроенергії в Україні збільшилося
17.08.2017р.

Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор...

Сонячна станція за перші 10 днів роботи принесла господарям 1100 грн
16.08.2017р.

Оксана і Валерій Чуб з Чернігова встановили на даху...

Проекти наших компаній впроваджуватимуть у Казахстані
16.08.2017р.

Міністерство енергетики Казахстану відібрало низку...

У супермаркеті Lidi запущено станцію швидкої зарядки електромобілів
15.08.2017р.

Компанія «АББ» поставила свою станцію швидкої...

Опитування
Опитування

Вам подобається оновлений портал?

71
08.08.2017р. |
Крістіан Шенвізнер: Україна має 2–3 роки на розвиток сонячної енергетики

Україні цілком під силу позбутися не тільки від газової та вугільної залежності, але і від домінування атомної енергетики шляхом розвитку відновлюваної енергетики. Досвід інших країн, зокрема такого піонера в цьому питанні, як Німеччина, допоможе уникнути помилок, а ціни на обладнання для нових електростанцій вже «не кусаються», як було ще пару десятиліть тому. Що потрібно, так це наявність інвесторів, готовність українських чиновників і швидкість у прийнятті рішень. Час не чекає, і це критично.

Таку думку в інтерв'ю кореспонденту Укрінформу в ФРН Ользі Танасійчук висловив керуючий директор компанії «StellarS Consult» (Франкфурт-на-Майні) Крістіан Шенвізнер (Christian Schonwiesner).

Співрозмовник займається відновлювальною енергетикою уже чверть століття, а останні 10 років – переважно сонячною. Виступав як міжнародний консультант, радник великих компаній, а також Світового банку, Програми розвитку ООН, Міністерства навколишнього середовища ФРН, працював за проектами сонячної енергетики в Німеччині, Іспанії, Італії.

СОНЯЧНА ЕНЕРГЕТИКА В УКРАЇНІ РАНІШЕ БУЛА ТІЛЬКИ ДЛЯ СІМ’Ї КЛЮЄВА

– Пане Шенвізнер, ви серйозно займаєтеся Україною останні два роки, але ж починали працювати ще раніше. Що пішло не так?

– Ми вже у 2011–2012 роках намагалися організувати проект зі сонячної енергетики спільно з двома великими міжнародними концернами з Південної Кореї і Франції, обговорювали питання фінансування з ЄБРР... Однак у той час навіть ці три великі гравці не змогли пробитися на ринок, оскільки законодавчі правила в Україні на той момент були «правилами для сім’ї Клюєва». Нікому більше не дозволено було вести великий бізнес, крім сім'ї Клюєва. Тому тоді це не спрацювало. І обидва концерни вийшли з гри. Всі знають, що «зелений тариф» на той час був абсурдним – 40 центів, повне божевілля. Зараз ситуація зовсім інша. Сталося багато чого: в частині реформ, в частині економічних умов, в частині поводження партнерів.

– Ви ж недавно в черговий раз були в Україні. Як оцінюєте перспективи країни в галузі регенеративної енергетики?

– Так, я недавно повернувся з України, де впродовж півтора місяця обговорював питання з банками, в тому числі «Укргазбанком», інвесторами, девелоперами, владою. Моє враження дуже позитивне. Але ми повинні говорити про перешкоди. Вони привносять виклики, це абсолютно ясно. Загалом, я б сказав, Україна на правильному шляху. Але зроблені лише перші кроки, мети ще не досягнуто.

– Скільки часу потрібно нашій країні для досягнення мети?

– Я не знаю, скільки це займе часу. Але знаю, скільки часу у вас є.

За ситуацією на сьогодні – 2–3 роки для Green Field проектів (сонячних установок на відкритих просторах – ред.) і сонячної енергетики. Причина –«зелений» тариф (energy feed-in tariff – економічний і політичний механізм, призначений для залучення інвестицій в технології використання поновлюваних джерел енергії – ред.). Якщо ви приєднаєтеся після 2020 року, то отримаєте на 10% менший «зелений» тариф порівняно з нинішнім.

Ми не знаємо, як розвиватимуться ціни на сонячну енергетику впродовж цих 2–3 років. Я дуже сумніваюся, що після трьох років це діятиме в такому режимі, як сьогодні. Але з цінами на нинішній день буде важко реалізувати подальші сонячні проекти на економічній основі після 2020 року. Тобто, більш низький «зелений» тариф при одночасно зменшеному терміні оплати, як зафіксовано до кінця 2029-го, незалежно від того, коли система буде під’єднана до мережі, зробить ці проекти непривабливими ..

– Ми можемо говорити про якісь проекти, які вже реалізовують?

– Ми займаємося тим, що консультуємо українську компанію, яка займається розробленням, розвитком. Ми розробляємо два проекти – на 25 мегават і 10 мегават. Один – у Черкаській області, інший – у Житомирській області, в годині їзди від Києва. Це дуже конкретні речі. Зараз триває процес переговорів з міжнародним інвестором.

Крім того, ми виступаємо в ролі радників українського інвестора, який робить перші кроки у сфері сонячної енергетики. Це стосується проекту, який у стадії розробки.

Ми також ведемо переговори з партнером за власним проектом на півдні України

Плюс, ми консультуємо міжнародну компанію щодо виходу на український ринок.

Я у Франкфурті вестиму переговори з потенційними зацікавленими інвесторами зі Швейцарії і Австрії. Спеціально організую зустрічі.

Ми також ведемо переговори з інвестором з Канади, який уже засвідчив свою серйозність в Україні – отримав проект на 10 мегават і почав будівництво. І тепер він хоче взяти ще проекти.

Що ми маємо – це зростання інтересу з боку інвесторів. Вони розуміють ризики і бачать шанси. Це абсолютно ясно.

Ми подивимося, як проблеми можуть бути вирішені у сфері розподілу ризиків і наскільки гнучко. Подивимося, чи зможемо ми їх залучити в Україну.

ФІНАНСУВАННЯ БУДІВНИЦТВА ЯК ОСНОВНИЙ БАР’ЄР

– Що найважче в роботі з Україною? Ви стикалися з випадками корупції?

– Всі знають, що це має місце. Але ми поки з цим не стикалися. Принаймні, безпосередньо.

Те, що мені представляється найбільшою перешкодою в даний час, – це фінансування, особливо на стадії будівництва. В Україні є чимало потенційних EPC-компаній (компаній, що займаються проектуванням, закупівлями і будівництвом – ред.) для роботи в сонячній енергетиці. Це нові, здебільшого, невеликі компанії. Вони добре працюють і спроможні вести проекти до 10 мегават. Але якщо фінансуватиме, скажімо, ЄБРР, йому потрібна буде надійна компанія, з хорошою репутацією, здатна здійснити 30-мегаваттний проект або більший, з хорошою ліквідністю, досить сильна, щоб вистояти перед проблемами, якщо такі виникнуть.

Це зараз основне питання, тому що західні банки, які звикли займатися таким фінансуванням, вкрай неохоче вкладають в Україні. По суті, це роль і функції ЄБРР. Днями ми дізналися, що він готовий фінансувати стадію будівництва, але ми повинні почекати і подивитися, що це означає насправді. І на яких умовах вони готові це робити.

– А українські приватні банки?

– Вони пропонують в даний час це, як чисте фінансування проекту. Українські банки можуть профінансувати етап будівництва лише тоді, коли на додаток до самого проекту інвестор може надати подальші гарантії, наприклад під заставу власності. Так як це пов'язано з певними ризиками.

Наскільки я розумію, при реструктуризації було виявлено, що близько половини банків були визнані неплатоспроможними, збанкрутували. Решта зараз намагаються стабілізуватися, набрати достатньо капіталу, тому їм не дозволено брати на себе такі ризики.

– А що стосується політичних ризиків? Такі вас не лякають? Ситуація ще не зовсім стабільна.

– Це правда. Але є можливість хеджувати ці ризики. Є інструменти в страховому бізнесі. Принаймні, часткового хеджування політичних ризиків. Є інструменти хеджування валютних ризиків. І зараз ми говоримо про основний ризик в період, скажімо, 6–7 років. Це, з грубша, період повернення інвестиції в Україні, окупності проекту.

Є й інші інструменти, наприклад, «Euler Hermes» з німецької сторони (страхова компанія, що спеціалізується на страхуванні експортних кредитів – ред.). У них є фонд, яким вони гарантують інвестиції, підтримують інвестиції та фінансування в секторі відновлюваної енергетики в Україні. Тобто можна використовувати такі гарантії. Але треба прорахувати, чи доцільно це з економічної точки зору.

– А такий інструмент як державні гарантії?

– Це теж один з інструментів. Я знаю з досвіду Південної Кореї. Вони орієнтуються в основному на рейтинги держави, дані ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку), і готові розглядати питання про держгарантії, якщо рейтинг країни – мінімум 6 або краще.

– А рейтинг України який?

– Сім. (В ОЕСР країни класифікуються за 7 категоріями ризику, де в 7-й категорії представлені країни з найвищим рівнем територіального ризику, а в 1-й категорії країни з мінімальним рівнем ризику. Класифікація кожної країни виробляється, як правило, раз на рік, якщо не відбудуться які-небудь надзвичайні події. Остання була 23 червня цього року – ред.)

ВИТРАТИ НА ВІДНОВЛЮВАНУ ЕНЕРГЕТИКУ СТАЛИ МЕНШИМИ

– Частка атомної енергетики у виробництві електроенергії в Україні зросла за рік з менш 48 відсотків до майже 62 відсотків. Німеччина вирішила цілком відмовлятися від АЕС, не в останню чергу через Чорнобильську катастрофу. На вашу думку, чи можуть поновлювані джерела стати настільки великою часткою, щоб витіснити або хоча б потіснити енергію атома в Україні?

– Вони можуть стати великою частиною. Подивіться на історію Німеччини. Вона почала розвивати сонячну енергетику тоді, коли енергетичний ринок також багато в чому визначався ядерною енергетикою, вугільними і газовими ТЕС. Але сьогодні найдешевша енергія, вироблена в країні – це отримана саме від поновлюваних джерел.

– Але у їх розвиток були вкладені величезні гроші ...

– Ви можете вчитися у Німеччині, перейняти наш досвід. Це з одного боку.
З іншого – нині сонячна та вітрова енергетика, обладнання для неї, набагато дешевші, ніж 20 років тому, коли ми починали. Зараз все зовсім по-іншому. Такий важкий фінансовий тягар не ляже на плечі українських споживачів, як це було в Німеччині на початку шляху. Тому що рівень витрат зовсім інший.

Що стосується ядерної енергетики, то Німеччина може й цілком від неї відмовиться. Найдешевша енергія – сонячна, з точки зору LCOE (LCOE – ціна електроенергії, що відпускається безпосередньо з електростанції – ред.). Вугільні ТЕС більше не економічні.

Так чому б Україні в середньо- і тривалотерміновій перспективі не перейти повністю на відновлювану енергетику? Чому ні? Інші країни роблять це.

– Ми говоримо про великі промислові проекти. А що стосується «побутової», так би мовити, енергетики? Коли подорожуєш Німеччиною, кидається у очі величезна кількість сонячних панелей на дахах звичайних селянських будинків.

– З технологічної точки зору це те ж саме. Різниця, в основному, у «зеленому» тарифі.

Тому що у Green Field проектах ви можете подавати в мережу повний обсяг кіловат/годин, вироблених електростанцією. Тобто, можна продавати 100% і отримати «зелений» тариф за всю вироблену енергію.

Для приватних будинків, по-іншому. Тому що «зелений» тариф визначає: спочатку ти повинен покрити своє власне споживання вдома, а все, що вироблено і більше не потрібне господарству, ти можеш продати державі і за це отримуєш «зелений» тариф. Це означає, що в середньо- і тривалотерміновій перспективі таке використання сонячної енергії ставатиме все більш привабливішим.

Ми бачимо зараз збільшення встановлених потужностей як в промисловості, так і в особистих господарствах.

ЕНЕРГЕТИКА І ДЕМОКРАТІЯ

– Які українські регіони, за вашою оцінкою, найбільш підходящі для встановлення сонячних електростанцій?

– Такі дискусії у мене трапляються в багатьох країнах. Очевидним видається, що чим південніше, тим краще. Оскільки більше сонця. Проблема в тому, що усі так думають і всі йдуть на південь. І південь рано чи пізно буде перевантажений сонячною енергетикою, і мережі просто не зможуть її забирати.

Коли ви робите інвестицію, ви не думаєте на два тижні наперед, ви робите це з розрахунку на 10–15, а то і 25 років, щоб можна було керувати цією електростанцією. Тобто треба вирішити, йдеш ти на південь з ризиком, може років через 5, або 7, або 10 років, коли буде так багато станцій, що вони не матимуть можливості працювати на повну потужність і Обленерго, Укренерго їх закриватимуть.

Якщо адміністрації не будуть звертати на це увагу, таке може трапитися. Ми вже бачили це в інших країнах. Треба вчитися на їх прикладах і не допустити повторення помилок. Це один з ризиків.

Або можна виробляти сонячну енергію у Центральній або Західній Україні і отримувати прибуток. Хоча й матимеш менше кіловат/годин.

Тобто, питання звичайно є. Я обговорював це в Україні з багатьма людьми, аналітиками. Говорив про демократію...

– А демократія то тут причому?

– Дуже близько. Вкрай близько.

Тому що політика жахливо залежна, і в Німеччині було те ж саме, від енергокомпаній і енерговиробників. Їх як правило небагато, але вони дуже впливові. Вони визначають політику своєю владою, тому що енергетика – основне питання для нації. І це працює, тому що виробництво енергії централізовано.

Але чим більше буде відновлюваної енергетики, чим більше питання буде децентралізовано, чим більше буде гравців на ринку, тим більше та група втрачатиме свій вплив. Такими гравцями можуть бути і приватні інвестори, і SPV компанії (компанії спеціального призначення, або «проектні компанії», створені для реалізації певного проекту або для певної мети), які керують 10–15–20-мегаватними сонячними станціями або 100-мегаватними вітряними станціями тощо. Тільки уявіть собі, що з'являються 2 мільйони домовласників зі самостійним виробленням електроенергії. Це змінює баланс сил, що робить виробництво енергії демократичнішим.

І це сталося в Німеччині. Всі ці великі енергетичні компанії як «RWE», «EnBW» або «E.ON», вони ледь не збанкрутували тоді і змушені були абсолютно змінити свою бізнес-модель. У них уже більше немає тієї влади, яка була в минулі часи.

Так що, говорячи про демократію: країна може зробити щось краще, більше прагнучи до нової енергетики. Це, з моєї точки зору, дуже важливий момент.




Поділіться цією інформацією в соцмережах, дякуємо за популяризацію порталу:
Також Ви можете:

Додати до закладок Підписатись Версія для друку

Коментарів немає, будьте першими та розпочніть дискусію


   



Інші статті
17.11.2010р.

Електричні щити 2

Електричний щит - це початок всієї електричної частини будівлі, і не важливо, що це - величезний завод у мегаполісі або скромний будиночок у селі. Скрізь є електричні щити

18.08.2010р.

Пристрій для плавного пуску електродвигуна

Одним із самих головних недоліків асинхронних електродвигунів з короткозамкненим ротором є наявність у них великих пускових струмів. І якщо теоретично методи їх зниження були добре розроблені вже досить давно, то ось практично всі ці розробки застосовувалися дуже в рідкісних випадках

Більше статей за тегами
При використанні матеріалів посилання на www.proelectro.info (для інтернет ресурсів з гіперссилкою) обов'язкове.